Друкування у пресі

Ворона Ю.В.

ГЕНДЕРНА ОСВІТА В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ ПРОЦЕСІВ

Гендерна освіта, в основі якої лежить рівноправність статей, спрямована на всебічний розвиток особистих схильностей дитини з урахуванням специфіки впливу на дівчат і хлопців таких факторів навчального процесу, як набір предметів, навчальні методи, педагогіка спілкування та організація шкільного життя.

На даному етапі розвитку освітніх процесів значимість гендерних досліджень зросла, оскільки їх результати сприяють не лише кращому розумінню відносин між статями та встановленню рівності між ними, а й здійснюють вагомій вплив на вдосконалення суспільних норм і уявлень, відповідно до вимог часу.

Самітом тисячоліття ООН (2000) було затверджено відповідну Декларацію, однією із цілей якої є досягнення  рівноправності статей і розширення прав жінок. Україна, як член даної міжнародної організації, також прийняла запропоновані Цілі розвитку тисячоліття та забов’язалась до 2015 року досягти гендерної рівності. Передумовами гендерної рівності в освіті являється використання спеціальних технологій, направлених  на забезпечення збалансованого гендерного компоненту в освітніх процесах, враховуючи при цьому особливості жіночої та чоловічої психології.

Дослідивши наукові ресурси можна виділити кілька концепцій гендера, в основі яких лежить розрізнення таких понять, як стать і гендер.

Так, стать - це термін, що означає ті анатомо-біологічні особливості людини, на основі яких відбувається її визначення як чоловіка чи жінки.

Слід зазначити, що протягом тривалого часу (до появи гендерної теорії) поняття статі було досить простим. Під ним розумілися біологічні, психічні та соціальні особливості чоловіків та жінок, причому біологічні відмінності між ними вважалися підґрунтям формування і всіх інших відмінностей, включаючи соціальні ролі [2, с. 14].

Але в міру розвитку наукових досліджень стало зрозуміло, що з біологічної точки зору між чоловіками і жінками набагато більше спільних рис, ніж відмінностей. Багато дослідників навіть вважають (зокрема Вороніна О.), що єдина суттєва біологічна відмінність між чоловіками і жінками полягає у ролі їх відтворення потомства, а всі інші розбіжності не надто важливі для людської істоти. Більше того, значна кількість «типових» відмінностей між статями, як, наприклад, зріст, вага, велика фізична сила чоловіків - непостійні і набагато менше повязані зі статтю, ніж прийнято вважати [3, с. 11].

Вивчаючи різні суспільства, антропологи помітили значні розбіжності в рисах як чоловіків, так і жінок, в їх ролях та позиціях. Відмічаючи цей факт, Вороніна О. стверджує, що у світі існує велика розмаїтість соціальних характеристик як жінок, так і чоловіків. Для прикладу вона порівнює Маргарет Тетчер і селянина із сільського району Латинської Америки. «Чи можна сказати, - пише Вороніна О., - що пані Тетчер - емоційна, пасивна, залежна і слабка (тобто приписати їй звичайні жіночі якості), а аргентинський або костаріканський селянин - раціональний, активний, процвітає в житті і підкоряє його?» Навряд чи можна на підставі цих двох образів дати просте визначення того, що є чоловік і жінка в соціальному плані [2, с. 11].

Отже, можна сказати, що біологічна стать не може бути поясненням розбіжностей їхніх соціальних ролей, які існують в різних суспільствах. Визначаючи це, в науці прийнято вживати поняття «стать» і «гендер».

Гендер - це складний соціо-культурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках між представниками чоловічої та жіночої статі.

Отже, гендер – це своєрідна модель соціальних відносин між чоловіками та жінками, яка не лише відображає характер їх спілкування у сім’ї, а й визначає їх взаємодію в найбільш важливих суспільних інституціях [3, с.135].

На жаль, не всі науковці правильно розуміють гендер, часто ототожнюють його з терміном стать, який розглядається як біологічна категорія. З цієї причини фахівці користуються цими термінами як синонімами, що є неправильним. Таким чином, типовою помилкою підручників з гендерної проблематики, принаймні українських, є зведення всієї проблематики до статевих відмінностей і статевого виховання. У працях та дослідженнях українських педагогів гендерні проблеми розуміються лише як психологічні відмінності між представниками чоловічої і жіночої статі, що, в свою чергу не відповідає методології гендерних досліджень.

Реалізація завдання формувати гендерну культуру потребує часу і зусиль, оскільки основний інститут соціалізації - школа (разом з тим і вчителі) залишаються носіями традиційних уявлень про роль і місце чоловіка і жінки в суспільстві.

Гендерний підход, на думку О.Кікінеджі, передбачає:

·        однакові педагогічні вимоги, тон та зміст звертання до хлопчиків і дівчаток;  

·        статево нейтральні вимоги щодо дотримання правил культурної поведінки;

·        орієнтацію на індивідуальний розвиток дитини, її здібності, уподобання, можливості оволодіння універсальними вміннями та навичками незалежно від статі;  

·        заохочення дітей до спільних занять, ігор, видів діяльності, уникнення статевого сепаратизму в спілкуванні;

·        однаковий доступ та заохочення дітей до користування різними іграшками, спортивним інвентарем, приладдям;  

·        обговорення з дітьми проблем взаємин статей, наголошення на їхній рівності та взаємозамінності в сім’ї та суспільстві [4, с.267].

Також питанням змісту гендерної освіти опікується Болотська О. Вона зауважує, що важливим компонентом реалізацїї гендерного підходу, а також формування гендерного світогляду та гендерної поведінки особистості є гендерна освіта та гендерне виховання. Гендерна освіта включає в себе систематичне навчання, просвіту (тобто пропаганду й розповсюдження гендерних знань і гендерної культури), стимулювання гендерної самоосвіти.

Гендерна освіта вирішує багато завдань у загальному процесі соціалізації (розкриття особливостей жіночої й чоловічої психології, а також відмінностей поведінки представників різної статі, формування в підлітків та молоді правильного уявлення про взаємини статей, засновані на системі загальнолюдських і національних моральних цінностей [1, с.58].

Не розвязаними на сьогодні є суперечності щодо роздільного і спільного навчання. Одні висловлюються в бік роздільного (Кльоцина І., Тойнбі А.Дж., Ікеда Д.), а інші вважають, що потрібні серйозні експерименти, і що говорити про явні переваги спільного чи роздільного навчання не можна (Бреслав Т., Хасан Б., Сімонов В.) але більшість дослідників дійшли того висновку, що істотною є не проблема спільного чи роздільного навчання, а проблема гендерної освіти.

Підсумовуючи, можна зазначити, що сучасне гендерне освітнє поле характеризується ще не достатньою структурованістю за напрямками, тому поширення знань, яке почалося в Україні, не розподіляється рівномірно, а його успішність великою мірою залежить від зусиль окремих фахівців.

Список використаних джерел

1.     Болотська О. Формування сучасного світогляду жінок і чоловіків щодо необхідності гендерних перетворень у суспільстві // Соціальна педагогіка: теорія і практика. - 2005. - №3. - С. 56-60.

2.     Воронина О.А. Универсализм и релятивизм культуры в конструировании гендерной системы // Теория и методология гендерных исследований: Курс лекций / Под общ. ред. О.А. Ворониной. - М.: МЦГИ - МВШСЭН - МФФ. - 2001. – С. 411.

3.     Гайденко В., Предборська І. «Мама мила раму» або Проблема відображення гендерної рівності в підручниках початкової школи // Початкова освіта. - 2004. - №19 (259). - С. 16-17.

4.     Говорун Т.В., Кікінежді О.М. Стать та сексуальність: психологічний ракурс. Навч.посібник. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 1999. — С. 384.